25 лютого в Україні відзначають 154 роки з дня народження найвизначнішої постаті в історії української літератури - Лариси Косач.
Вже в 13 років опублікувала свої перші поезії під промовистим геонімом «Леся Українка». Тим самим з самого початку заявивши про свою ідентичність та про своє прагнення розвивати українську культуру.
З самого юного віку дівчина була оточена українською інтелігенцією і отримала індивідуальне домашнє навчання, на чому наполягала мама Олена Пчілка, яка мала чітку позицію не віддавати дітей до навчальних закладів, де навчали лише російською. Сама ж Леся Українка порівнювала громадянство російської імперії до підданства, яке зовсім не вважала ні за яку національну ознаку, а скоріше за «національне нещастя».
Протягом життя Леся оволоділа 11 іноземними мовами, не рахуючи української та російської, вивчала в оригіналі давні літературні пам'ятки, перекладала світову класику. По собі письменниця лишила понад 270 віршів, безліч публіцистичних статей та поетичних поем.
В останні роки свого життя Леся Українка створила свою найвідомішу драму-феєрію «Лісову пісню», яка перекладається багатьма мовами та знаходить відповідні твори і в інших культурах.
Лесі Українці завдяки своїй творчості, перекладацькій діяльності, вдалося органічно вплести українську культуру та мову в загальний цивілізаційний контекст людства, в європейську культуру - напряму й без російського посередника.
«Лиш боротись значить жить!» - писала мисткиня, а її життєвий шлях з усіма перешкодами та складнощами долі не може не надихнути слідувати її заклику: боротися за своє щастя, не втрачати життєвого оптимізму та цінувати те, що маєш зараз.